Над ляхами верх вдалось взять Україні,

Їхніх голів під Збарожем не злічить і нині.

Злічить хіба той, кому довелось там бути,

Де найбільший пан мусив голову положити.

Ну, що ж, хай слуги та військо грошове

Запам’ятають весілля Зборове.

Літопис Гадяцького полковника Г. Грабянки.

В історії України є події, важливість яких та вплив на подальші процеси державотворення ще не до кінця оцінені і науковцями, і суспільством. Сюди можна віднести і Зборівську битву 1649 року та укладений після неї мирний договір між Польщею та козацькою Україною.

Так сталося, що в минулому тисячолітті українському народу доводилося декілька разів відроджувати власну державу. Лише в ХХ столітті таких спроб було п'ять (УНР, ЗУНР, Карпатська Україна, Акт Відновлення Незалежності Української Держави від 30 червня 1941 року, Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року). І майже всі рази Україна втрачала свою державність через зовнішні і внутрішні чинники.

Першою українською державою була Київська Русь, яка згодом знайшла своє продовження у Галицько-Волинському князівстві. Проте з падінням останнього в 1349 році український народ майже на 300 років свою державність втратив. Неодноразові спроби українських князів відновити її ні до чого не привели (повстання Олельковичів 1481 року, повстання М. Глинського 1507 року). Україна потрапила під важкий польсько-литовський гніт і врешті-решт її провідна верства сполячилась і покатоличилась. Але прапор боротьби за волю нашого народу підняла нова суспільна верства, аналогів якої в Європі немає, і яка з цього народу і вийшла — українське козацтво. З кінця ХVІ століття воно неодноразово піднімається на повстання і нарешті півстолітня боротьба завершується успіхом. Зборівський мирний договір 1649 року вперше за 300 років відновив Українську державу. Хоча й вона була автономна у складі Речі Посполитої, але фактично її залежність від Польщі була мінімальною. Як справедливо зауважив невідомий автор “Історії Русів” – “Червня 17-го (дата помилкова – М.Б.), в середу, року 1649-го є тим преславним днем, котрий мусить бути завжди вікопомним в Історії Малоросійській. Він є вирішником визволення народу Руського з кормиги Польської, і в ньому закладено камінь заснування нової епохи цього народу”. Відновлена Зборівським договором Українська козацька держава під назвою Гетьманщина існувала аж до 1764 року до скасування гетьманства російською імператрицею Катериною ІІ.

Події під Зборовом 1649 року вже неодноразово привертали увагу істориків – в першу чергу вітчизняних, а також і зарубіжних. В цьому контексті можна назвати імена козацьких літописців Самовидця, Григоря Грабянки і Самійло Величка, невідомого автора “Історії Русів”, Миколу Костомарова, Володимира Антоновича, Мирона Кордуби, Миколи Аркаса, Михайла Грушевського, Гната Ходкевича, Дмитра Дорошенка, Наталії Полянської-Василенко, Володимира Голобуцького, Євгена Яцкевича, Григорія Нудьги, Теодора Мацьківа, Валерія Смолія, В. Степанкова, Володимира Сергійчука, Валерія Шевчука (Україна), П’єра Шевальє, Проспера Меріме (Франція), Ганса Шумана (Німеччина), Л. Кубаля (Польща). Проте найбільше уваги Зборівській битві приділив Іван Крип’якевич, який особисто відвідав Зборів та видав в 1929 році у Львові книжку “З історії Зборова”.

В останні роки вивчення Зборівської битви отримало новий імпульс. В 2001 році студентом Тернопільського державного педагогічного університету Михайлом Бігусом була захищена дипломна робота “Зборівська битва та Зборівський договір в історії України” (окремі розділи були опублікована в газеті “Зборівська дзвіниця”), де на основі великої кількості документів, аналізі праць попередників зроблено спробу не тільки реконструювати самий перебіг битви, а й показано її міжнародний резонанс, значення Зборівського договору в подальших процесах Українського державотворення. Ще однією яскравою сторінкою дослідження Зборівської битви стали її археологічні дослідження в 2002, 2004, 2005 роках під керівництвом відомого українського археолога, сьогодні директора Дочірнього підприємства “Охоронної археологічної служби України “Подільська археологія” (м. Тернопіль) Богдана Степановича Строценя. Участь у розкопках брали професор Морехеадського університету Адріан Манзій (США) та працівник інспекції охорони пам’яток Михайло Бігус.

Нижче приводиться короткий виклад окремих розділів дипломної роботи Михайла Бігуса та звітів про результати археологічних досліджень Богдана Строценя.