Перш ніж дати характеристику археологічної спадщини Зборівщини, слід зупинитися на кількох важливих моментах.

Територія Зборівського району розташована в північно-західній частині Західного Поділля. На північ від неї починається Волинь, на захід – Вороняки. Фактично існує два природні кордони – це Товтровий кряж (Медобори) – вододіл між басейнами Дніпра та Дністра – який тягнеться від с. Чорний Ліс до с. Хомівка, а також кряж Вороняки, який йде від с. Нище до Розгадова і далі на південь. В результаті цього Зборівщина в різні часи служила або периферією певної культури, або контактною зоною.

Крім того, через чималі середні висоти клімат в цілому був холодніший, ніж в навколишній території, що не сприяло інтенсивній заселеності краю.

В археологічному плані Зборівський район є обстежений доволі посередньо. І за Австро-Угорщини, і за Польщі наш край чомусь не приваблював археологів. З археологічних знахідок цього часу маємо достовірну інформацію лише про скарб бронзових речей лужицької культури з смт. Залізці, пшеворське поховання з с. Перепельники (матеріали зберігаються в музеях Польщі), стоянку пізнього палеоліту біля с. Чистопади та трипільське поселення біля с. Цебрів. Справжнє дослідження археологічних пам’яток розпочалось лише з 1960-х років, коли зусиллями місцевого краєзнавця З. Деця та тернопільського археолога І. П. Герети було виявлено групу різночасових пам’яток поблизу с. Малашівці.

Пік археологічних досліджень Зборівщини припав на 1987-1989 роки, коли тут працювали такі відомі археологи як О. Ситник, В. Савич, В. Оприск (його цікавив саме наш район), М. Ягодинська, Б. Строцень. Найкраще обстеженим виявився басейн р. Серет – від Івачівського водосховища до с. Ратищі, де велись систематичні дослідження, в тому числі і розкопки. На всій іншій території були виявлені лише окремі пам’ятки.

Новий етап археологічного вивчення Зборівського району розпочався в 2002 році автором даної статті (тоді науковим працівником Тернопільської обласної комунальної інспекції охорони пам’яток історії та культури). На окремих етапах до роботи підключались В. Тиліщак (сьогодні – науковий працівник Інституту археології НАН України в м. Києві), В. Ільчишин (науковий працівник ДП “ОАСУ “Подільська археологія”, м. Тернопіль). Найбільш інтенсивними були 2002, 2004, 2005 та 2006 роки. Проведено ґрунтовні обстеження верхів’їв річок Серет та Стрипа, суцільне обстеження окремих територій (зокрема сіл Гарбузів, Манаїв, Мильно, Озерна тощо). Робота на сьогодні продовжується.

На даний час на території району відомо 149 археологічних пам’яток. Серед них – 9 городищ (6 давньоруських, залишки міських укріплень Зборова та Озерної ХVІІ століття, 1 недатоване), 129 поселень та стоянок (в тому числі – 35 багатошарових, тобто тих, які налічують дві і більше культури), 11 поховальних пам’яток (2 могильники, 4 курганні могильники, 4 окремі кургани та одне окреме поховання). Різні епохи представлені нерівномірно. Розглянемо їх в хронологічній послідовності.

Середній палеоліт (150-35 тис. років тому). На території Зборівського району на сьогодні відомо 6 стоянок середнього палеоліту – 2 поблизу с. Глядки та 1 – Іванківці та 3 –Малашівці. Найбільшу увагу їм приділив в кінці 1980-х років тоді тернопільський, а сьогодні львівський археолог Олександр Ситник, який, власне, і досліджував пам’ятки середнього палеоліту на Тернопільщині.

Пізній палеоліт (35-11 тис. років тому). Це період сильного похолодання, час існування льодовика. Основним заняттям людей в цю епоху було полювання на великих тварин – мамонтів, бізонів, північних оленів тощо. На даний час на Зборівщині відомо 24 пам’ятки цього періоду. Майже всі вони виявлені на берегах р. Серет. Лише дві пам’ятки належать до басейну р. Стрипа. В долині р. Серет пізньопалеолітичні стоянки виявлені по обох його берегах від смт. Залізці до с. Малашівці. На території останнього їх аж 6, що свідчить про заселеність даного регіону в цей період. Пам’ятки пізнього палеоліту на території нашого району досліджували О. Ситник та В. Савич.

Мезоліт (кінець ІХ-VI тис. до н. е.). Ця археологічна епоха розпочалася після танення льодовика. Клімат значно потеплішав та став вологішим. Великі тварини вимерли. Людство пристосувалося до нових умов, широко застосовуючи лук. Були винайдені лижі, човен, зросла роль збиральництва та рибальства. Внаслідок того, що рухливість людських колективів в пошуках їжі значно зросла, стоянки цього часу невеликі за розмірами (оскільки люди довго не затримувались на одному місці), тому виявити їх доволі складно. На сьогодні на території Зборівського району відомо 4 мезолітичні стоянки – Глядки ІІ, Ренів І, Мильно XIV та Бліх ІІ. Спеціально ніхто пам’ятки цього часу на Зборівщині не досліджував.

Неоліт. На території Західної України в період неоліту була поширена культура лінійно-стрічкової кераміки (друга половина V – початок IV тис. до н. е.). Проте на сьогодні пам’ятки цієї культури на території Зборівського району невідомі.

Енеоліт. В цю епоху, коли основу економіки становило мотичне землеробство, очевидно важкі зборівські ґрунти виявились не під силу тодішній протоцивілізації – трипільській культурі (IV – кінець Ш тис. до н. е.). Незважаючи на те, що її поселення добре фіксуються наявністю глиняних площадок жител та яскраво вираженим керамічним комплексом, на Зборівщині в її східній частині відомо лише дві пам’ятки трипільської культури – одна поблизу с. Цебрів та одна поблизу с. Іванківці. Інших енеолітичних культур, зокрема досить поширеної на Тернопільщині культури кулястих амфор, на даний час на Зборівщині не виявлено.

Бронзовий вік (кінець ІІІ – кінець ІІ тис. до н. е.). Початок цієї археологічної епохи характеризується посушливим кліматом та відповідно – поширенням тваринництва як основи господарювання. Пошуки нових пасовищ сприяли рухливості тодішніх племен, зростанню їх войовничості. Даний період отримав свою назву через винайдення людством першого сплаву – бронзи (сплав міді з оловом або миш’яком).

На ранньому етапі бронзової доби на нашій території проживали племена підкарпатської культури шнурової кераміки, яких дослідники відносять до ранніх індоєвропейців. Пам’ятки даної культури – курганні поховання з обрядом трупопокладення та обов’язковим супровідним поховальним інвентарем – ліпними посудинами, вкритими відбитком шнура, та кам’яними бойовими сокирами з просвердленим отвором. Поселення цієї культури на сьогодні невідомі. Очевидно це були невеликі тимчасові стоянки пастухів, які не збереглися. Проте на сьогодні поховань підкарпатської культури шнурової кераміки на території Зборівського району не виявлено. В першу чергу це пов’язано з тим, що курганні поховання тут фактично  не досліджувались.

Середній та пізній етап бронзового віку представлений лише 3-а поселеннями комарівської культури (Загір’я ІІ, Мильно V та Мильно ХІV, Мильно ХV) та 1 поселенням культури Ноа (Мильно ІХ). Чотири пам’ятки, що знаходяться на території с. Мильно, відкриті В. Ільчишиним, М. Горішнім та М. Бігусом в 2006 році. Особливо цікаве в цьому плані поселення культури Ноа, яке є одним із найбільш північних пам’яток цієї культури, основний ареал якої – територія Румунії, а на території України – середнє Подністров’я.

Крім згаданих пам’яток є ще 5 поселень, які дослідники, що їх відкрили, відносять до бронзового віку, але точної культурної приналежності не вказують.

Ранній залізний вік (ХІ ст. до н. е. – IV ст. н. е.). Є два варіанти періодизації цієї епохи. У першому, пов’язаному із Східною Європою, виділяють передскіфський, скіфський та сарматський етапи. За другим варіантом періодизації, пов’язаному з Центральною Європою, виділяють гальштатський, латенський та римський періоди. Для нашого регіону характерним є взаємовплив як степового скіфського елементу, так і центральноєвропейських кельтсько-латинських традицій.

На початку ранньозалізного віку на нашій території існували культури, які перебували під сильним впливом європейського Гальштату. Це культура фракійського гальштату, яка на території України носить назву Гава-Голігради і походить з Балкан, та місцева висоцька культура, що виникла на базі комарівської.

Не виключено, що території Зборівського району стала контактною зоною обох археологічних культур. Тут на даний час відомо 4 поселення голіградської культури (Гарбузів І, Озерна І, Мильно І та VII) та 11 поселень висоцької культури (Бліх І, ІІ, Мильно І, II, V, VI, VIII, XII-XIV, XVIII). Як бачимо, висоцькі пам’ятки компактно розташовані в долині р. Гук (ліва притока р. Серет) і є, очевидно, певним чином пов’язані з подібними групами пам’яток в околицях с. Івання Кременецького району (долина р. Іванка, правої притоки р. Горинь) – на північ від Мильно, та в околицях с. Кобилля Збаразького району (долина р. Гніздична, притоки р. Гнізна) – на схід від Мильно. Голіградські пам’ятки належать до північного ареалу свого поширення та разом з подібними поселеннями в околицях с. Кобилля та Івання безпосередньо контактують з висоцькими. На якому етапі поширення обох культур це було – питання майбутніх досліджень.

В другій половині VII століття до н. е. на Поділля починають проникати носії скіфського культурного комплексу. В результаті взаємодії з місцевим населенням виникає кілька культурних груп, що залишило скіфізоване населення, яке грецький історик Геродот назвав скіфами-орачами. На території Західного Поділля утворюється західноподільська група скіфського часу, основу якої становили племена, що прийшли з лісостепового Правобережжя. На території, що займала висоцька культура, формується черепино-лагодівська група скіфського часу. При частковій подібності культурного типу обидві групи мають і певні відмінності. Не виключено, що в їх основі лежить етнічний фактор.

Територія нашого району також стала контактною зоною обох груп скіфського часу. Виявлені на сьогодні пам’ятки західноподільської групи (4 поселення в околицях сіл Манаїва та Гарбузова) знаходяться у верхів’ях р. Правий Серет, а 5 відомих поселення, які можна віднести до черепинсько-лагодівської групи, виявлені поблизу сіл Перепельники, Озерна, Загір’я, Мильно. Зокрема, на багатошаровому поселенні Мильно І в 2005 році Волино-Подільською археологічною експедицією у складі молодшого наукового працівника ДП “Подільська археологія” ОАСУ  Інституту археології НАН України Бігуса Михайла Богдановича (керівник) та лаборанта ДП “Подільська археологія” ОАСУ  Інституту археології НАН України Ільчишина Василя Васильовича було проведено шурфування, яке дало змогу виявити споруду, що належить до черепинсько-лагодівської групи скіфського часу.

Наступною археологічною культурою, пам’ятки якої виявлені на території Зборівського району, стала пшеворська (середина І ст. до н. е. – ІІІ ст. н. е.). Носії цієї культури прийшли до нас із заходу. Ряд дослідників асоціюють їх з історичними вандалами. Культура має два етапи розвитку – латенський, коли великий вплив на її розвиток мала кельтська культура, та римський. На Зборівщині на сьогодні відомо 4 пам’ятки пшеворської культури – три поселення поблизу с. Мильно та відоме ще з 1920-х років поховання пшеворського воїна, виявлене біля с. Перепельники. Тут була знайдена залізна зброя, зокрема шолом та зігнутий меч (одним із обрядів “пшеворців” було класти в могилу погнуті мечі).

Під сильним впливом Римської імперії в кінці ІІ століття н. е. на території України починає формуватися поліетнічна черняхівська культура, яка проіснувала аж до початку V століття. У її творенні брали участь і слов’янські племена, і сармати, але каталізатором стали готи, які в ІІІ столітті прийшли на територію України з південного узбережжя Балтійського моря та створили протодержавне утворення. 22 поселення цієї культури виявлено по всій території району. Швидше за все, їх залишило населення, де переважав готський етнічний компонент, оскільки на кількох поселеннях поряд з традиційною гончарною виявлена ліпна кераміка, що належить вельбарській культурі, творцями якої власне і були готи, і яка поширена в Польщі та Волині. Згідно сучасних досліджень слов’яни творили ту групу черняхівської культури, пам’ятки якої знаходяться в Середньому Подністров’ї.

Із занепадом Римської імперії, з кліматичними змінами, з початком епохи Великого переселення народів черняхівська культура занепала.

Пам’ятки цієї культури на території Зборівщини в кінці 1980-х роках досліджував Б. С. Строцень. Зокрема ним були проведені розкопки поселення Малашівці VII, де виявлено матеріал вельбарської культури.

Раннє середньовіччя. Дану епоху можна умовно поділити на слов’янський та давньоруський періоди.

Слов’янські пам’ятки на Тернопільщині представлені двома культурами, які послідовно змінюють одна одну – празькою (V – VІІ ст.) культурою та культурою Лука-Райковецька (кінець VІІ – ІХ ст.). Проте цей період нашої історії на Зборівщині на даний час вивчений дуже погано. Пам’яток празької культури (її залишили склавини), на жаль, на території Зборівського району поки-що не виявлено (хоча це зовсім не означає що їх немає). Поселення цієї культури як правило невеликі, тип жител – напівземлянки, спосіб життя – доволі рухливий. Ці фактори утруднюють виявлення поселень празької культури. Найближчі до нас пам’ятки цього часу – поселення в Івачеві Горішньому Тернопільського району та Кобиллі Збаразького району.

Культура Лука-Райковецька представлена 3-ма пам’ятками – Малашівці ІІІ, Мильно І, Гарбузів І. Дві останні відкриті автором. Всі три поселення невеликі за розміром. Знайдений на них підйомний матеріал – фрагменти ліпної кераміки.

Дана культура існувала напередодні утворення давньоруської держави. Її творцями є літописні племена поляни, деревляни, волиняни, дуліби, тиверці, уличі, білі хорвати. Територію Зборівщини населяли швидше за все дуліби (волиняни), але сучасний стан археологічного вивчення культури Лука-Райковецька не дозволяє точно визначити межі літописних племен.

Однією з найкраще представлених археологічних культур на території нашого району є давньоруська культура. Сюди належать пам’ятки, що датуються періодом існування Київської Русі. На сьогодні на Зборівщині відомо 76 давньоруських пам’яток – 6 городищ, 67 поселень, 3 могильники. Вони виявлені практично по всій території нашого району, що свідчить про доволі густе заселення нашого краю за княжих часів.

Серед пам’яток давньоруської культури виділяються 6 городищ – укріплених валами та ровами поселень, які, очевидно, були своєрідними адміністративними центрами. Зупинимось коротко на кожному з них, хоча рівень інформації тут найрізноманітніший.

Городище поблизу с. Ратищі. Вже сама назва села має давньоруські витоки. Городище розташоване в добре захищеному місці, де широка заболочена долина р. Серет робить вигин. На північ від городища є два давньоруські поселення – Х та ХІІ-ХІІІ століть. Відкрив городище в 1988 році львівський археолог В. Оприск.

Городище поблизу с. Городище. Розташоване в урочищі “Бозок”. Воно розташоване на південь від села Городище на землях Чернихівської сільської ради і займає площу майже 20 га. Городище укріплене валами (на сьогодні майже повністю розорані), має кілька поселень- супутників. Згідно знайденого археологічного матеріалу воно датується кінцем ХІІ – початком ХІІІ століття. Зафіксовані артефакти дають змогу охарактеризувати дану пам’ятку як ремісничо-торгівельний центр. Ряд вчених висловлюють припущення, що це городище є залишками літописного міста Биковен, яке згадується в Іпатіївському літописі під 1211 роком. Поряд з городищем знаходиться давньоруський могильник, який, очевидно, був міським цвинтарем.

Городище поблизу с. Оліїв. Оточене одним підковоподібним валом. Площа – близько 2 га. Городище не досліджувалось.

Городище в с. Заруддя. Знаходиться на території села. Значно зруйноване. Має поселення-супутники.

Городище поблизу с. Жабиня. Не досліджене. В археологічній літературі є лише окремі згадки про нього.

Городище поблизу с. Нище. Виявлене В. Тиліщаком та автором в 2002 році. Укріплене одним кільцеподібним валом з воротами в північній частині. За підйомним матеріалом датується ХІІ-ХІІІ століттям.

В окрему групу слід виділити археологічні пам’ятки козацької доби. Вони відомі з історичних джерел та по різному зробили відомим наш край як і в Україні, так серед іноземних держав.

В першу чергу слід згадати місце Зборівської битви та залишки укріплень польського табору (див. розділ “Новітні дослідження Зборівської битви”). Безпосереднім свідком цих подій є і  залишки міських укріплень ХVІІ століття. Тоді місто було укріплене високим валом, на якому стояла стіна з дубових паль. Збережений на сьогодні вал починається біля церкви Новомучеників українського народу (колишній католицький костел) тягнеться близько 120 м вздовж вулиці Гоголя, потім різко повертає на захід та йде вздовж вулиці Козацька ще близько 360 м. На території сучасної лікарні вал зруйнований. Десь в цьому місці він знову мав робити різкий поворот вже на північ. Починається вал знову за кафе “Мальви” та тягнеться спочатку вздовж вулиці Л. Українки 40 м, а потім Галицької – близько 200 м. Вздовж берега річки Стрипа валу немає, тут лише ескарпований схил. З північного боку місто було захищене широкою заболоченою долиною річки.

Подібні залишки земляних укріплень збереглись і в с. Озерна поблизу дільничої лікарні. Тут замок має чотирикутну форму, оточений з напільної сторони ровом.

Також на Зборівщині є і один кам’яний замок – Залозецький. Він збудований на початку XVI столітті подільським воєводою Мартином Камінецьким. Замок відомий тим, що належав на початку XVIІ століття сандомирському воєводі Юрію Мнішеку, зять якого Дмитро Самозванець перебував тут в 1603 році перед своїм походом на Москву.

Підсумовуючи сказане, слід відмітити, що наш край в археологічному плані є доволі цікавим, але разом з тим і маловивченим. Різні історичні епохи тут досліджені нерівномірно. Тому, щоб краще пізнати наше минуле, ще слід прикласти дуже і дуже багато праці.

 

Михайло Бігус, заступник голови Зборівської районної ради

 

< Попередня		Наступна >